вистачати
ВИСТАЧАТИ, аю, аєш, недок., ВИСТАЧИТИ, чу, чиш, док. 1. чого і без додатка, безос. Бути достатнім для чого-небудь. - Чи вистачає ж вам на прожиток? - спитав Кміта (Н.-Лев., IV, 1956, 328); Водички з джерела лиш на потреби вжитку ледве вистачає (Ле, Міжгір'я, 1953, 102); Вистачило сили волі встати й сміливо йти вздовж річки навпростець через лінію ворожих постів (Трубл., І, 1955, 49).
2. перех. і без додатка, заст. Забезпечувати чимсь, давати, постачати щось у достатній кількості. Брат йому усе вистача, чого тільки треба (Кв.-Осн., II, 1956, 328); - А там ще [дочки] як почнуть вигадувати свої витребеньки.. Та все по моді.. Я тобі кажу, що на силу велику вистачаю! (Н.-Лев., І, 1956, 121); Я не обіцяю вистачити другу частину (Мирний, V, 1955, 360).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вистачаю | вистачаємо |
2 особа | вистачаєш | вистачаєте |
3 особа | вистачає | вистачають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вистачатиму | вистачатимемо |
2 особа | вистачатимеш | вистачатимете |
3 особа | вистачатиме | вистачатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | вистачав | вистачали |
Жіночий рід | вистачала | |
Середній рід | вистачало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вистачаймо | |
2 особа | вистачай | вистачайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | вистачаючи | |
Минулий час | вистачавши |