виучка
ВИУЧКА, и, ж. 1. розм. Дія за знач. виучувати, виучити. Щодня ходили [робітники] з інженером на виучку і вже сміливіше підходили до машин (Панч, II, 1956, 81).
2. Сукупність знань, навиків, здобутих внаслідок навчання чому-небудь. Всі три висотні споруди викладають муляри спеціальної виучки, навиклі до сміливої праці (Вол., Озеро.., 1959, 3); Молоді загони партизанів ще не мали потрібної виучки (Скл., Легенд. начдив, 1957, 32).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | виучка | виучки |
Родовий | виучки | виучок |
Давальний | виучці | виучкам |
Знахідний | виучку | виучки |
Орудний | виучкою | виучками |
Місцевий | на/у виучці | на/у виучках |
Кличний | виучко | виучки |