розчути
РОЗЧУТИ, ую, уєш, док., перех. і без додатка. Добре, ясно почути, розібрати те, що говорять. В гомоні почувся ковалів голос. Перших слів дехто й не розчув, бо не кричав коваль, а говорив стиха (Головко, II, 1957, 221); - Що батько хоче? - не розчувши, перепитав Олександр (Панч, Гомон. Україна, 1954, 38); // Відчути, уловити іронію, сарказм у чому-небудь. - Надзвичайно цікаві міркування,- так само тихо зауважив Каргат. Петушек розчув сарказм в його голосі (Шовк., Інженери, 1956, 131).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | розчую | розчуємо |
2 особа | розчуєш | розчуєте |
3 особа | розчує | розчують |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | розчув | розчули |
Жіночий рід | розчула | |
Середній рід | розчуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | розчуймо | |
2 особа | розчуй | розчуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | розчувши |