розпуджений
РОЗПУДЖЕНИЙ, а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до розпуджувати. Розпуджені поліцією бурлаки знову збіглись до куреня, знов почали ловить рибу (Н.-Лев., II, 1956, 239); // у знач. прикм. [Матушка гуменя:] Народ звідти, як розпуджене стадо, шарахнув в Київщину (Мирний, V, 1955, 75); // розпуджено, безос. присудк. сл. Розпуджено гвалтом недолі орлів, Що люд од напасників крили (Стар., Поет. тв., 1958, 143).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розпуджений | розпуджена | розпуджене | розпуджені |
Родовий | розпудженого | розпудженої | розпудженого | розпуджених |
Давальний | розпудженому | розпудженій | розпудженому | розпудженим |
Знахідний | розпуджений, розпудженого | розпуджену | розпуджене | розпуджені, розпуджених |
Орудний | розпудженим | розпудженою | розпудженим | розпудженими |
Місцевий | на/у розпудженому, розпудженім | на/у розпудженій | на/у розпудженому, розпудженім | на/у розпуджених |