закови
ЗАКОВИ, ів, мн. (одн. і збірн. заков, у, ч.), заст., поет. Кайдани, пута. Сниться мені морок, тюрми та закови (Граб., І, 1959, 253); А Олексі не вийти, Він лежить у вагоні в закові, Руки й ноги в кайданах, А на вікнах ще й грати дюймові (Забашта, Вибр., 1958, 248); * Образно. Упадуть важкі зими закови. Простягніть до сонця ви [дерева] гілки, щоб зустріти шумом малиновим молодих визвольників полки (Сос., Вибр., 1944, 152); // перен. Те, що зв'язує, сковує, гнітить людину. В заковах живу... і щастя кохання не для мене... і світ знання зачинений (У. Кравч., Вибр., 1958, 251).
заков
ЗАКОВ див. закови.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | заков | закови |
Родовий | закову | заковів |
Давальний | заковові, закову | заковам |
Знахідний | заков | закови |
Орудний | заковом | заковами |
Місцевий | на/у закові | на/у заковах |
Кличний | закове | закови |