кімната
КІМНАТА, и, ж. 1. Відокремлена стінами або перегородками частина будинку, квартири для проживання в ній; хата (у 2 знач.), покій. Поставлю хату і кімнату, Садок-райочок насажу [насаджу] (Шевч., II, 1953, 348); До світлиці притикає скілька бічних кімнат, відділених від неї не дверима, а важкими запонами з дорогих тканок (Л. Укр., II, 1951, 341); Спить спокійно у другій кімнаті кароокий, смуглявий синок (Сос., II, 1958, 105).
2. з означ. і чого. Приміщення спеціального призначення на виробництві, в установі тощо. Класна кімната в сільській школі; по стінах географічні карти, малюнки (Вас., III, 1960, 118); На Сумщині відкрито кімнати пропаганди передового досвіду (Рад. Укр., 10.I 1962, 2).
Кімната матері й дитини - приміщення в будинку вокзалу, автостанції тощо для відпочинку транзитних пасажирів - матерів з дітьми.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кімната | кімнати |
Родовий | кімнати | кімнат |
Давальний | кімнаті | кімнатам |
Знахідний | кімнату | кімнати |
Орудний | кімнатою | кімнатами |
Місцевий | на/у кімнаті | на/у кімнатах |
Кличний | кімнато | кімнати |