любим
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | Любим | Любими |
Родовий | Любима | Любимів |
Давальний | Любимові, Любиму | Любимам |
Знахідний | Любима | Любимів |
Орудний | Любимом | Любимами |
Місцевий | на/у Любимі, Любимові | на/у Любимах |
Кличний | Любиме | Любими |
любий
ЛЮБИЙ, а, е. 1. Який викликає любов до себе; дорогий і близький серцю. - От люба в нас дитина Юрко! - часом говорила Маруся до чоловіка (Н.-Лев., III, 1956, 288); - Тимко любий мені - і все тут! З ним хоч на край світу піду (Тют., Вир, 1964, 97); Дихни на повні груди, народе любий мій! (Тич., II, 1947, 10); Здрастуй, місто несказанно любе. Повне цвіту - теплого дощу! (Мас., Побратими, 1950, 14).
@ Світ не любий - те саме, що Світ не милий (не мил) (див. милий). Без тебе не любий мені був би світ, Ти - більше, ніж муж! Ти - мій друг і товариш (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 249).
2. Те саме, що коханий 1. - Подивися, мій голубе, Подивись на мене: Я Катруся твоя люба (Шевч., І, 1951, 43); Моя люба Мар'яночка краща мені, як сестричка, - як на неї подивлюся, мов до сонечка всміхнуся (Л. Укр., III, 1952, 494); І немає нічого. Мов з каменю я. Ти для мене - чужа і не люба... (Сос., І, 1957, 251); // Сповнений кохання. Сиві, чорні хмари збилися в густі клуби і, як зависні баби, підслухували любу розмову закоханої пари (Кобр., Вибр., 1954, 164).
3. у знач. ім . любий, бого, ч. ; люба, бої, ж. Той (та), кого люблять, кохають. Так ворожка поробила, Щоб менше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Свого любого додому (Шевч., І, 1951, 404); Ти спиш, моя люба, далеко, далеко... Простори і дні поміж нами лягли (Гер., Поезії, 1950, 31).
4. Якого люблять; коханий (у 3 знач.). Я закладала свої руки тобі за шию та й цілувала кучерики любі (Коцюб., II, 1955, 345).
5. З яким приємно провести час, якого чекають (про гостя). Любого гостя весною частують медком, а восени молочком (Номис, 1864, № 11802); - Привітання любому гостеві, - зустрів його пан.. на порозі їдальні (Тулуб, Людолови, І, 1957, 7); // у знач. ім . любий, бого, ч. ; люба, бої, ж. Уживається у звертанні як вираз фамільярності або зневаги. - Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. - Любий мій, не вчіть мене... (Довж., І, 1958, 462).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | любий | люба | любе | любі |
Родовий | любого | любої | любого | любих |
Давальний | любому | любій | любому | любим |
Знахідний | любий, любого | любу | любе | любі, любих |
Орудний | любим | любою | любим | любими |
Місцевий | на/у любому, любім | на/у любій | на/у любому, любім | на/у любих |