ПРОНИРА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що проноза. Там [у школі] прониру якого, ябеду осміють .., часом і виб'ють гуртом (Мирний, І, 1954, 123); Що тільки не говорив йому той пронира в «Кукушці»! Теж, мабуть, сп'яна розв'язав свій язик (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 145).