чабан
ЧАБАН, а, ч. Те саме, що вівчар 1. У холодочку, під вербою, Приліг чабан спочить; Кийок поклав під головою, Собака у ногах лежить (Гл., Вибр., 1951, 89); А недалеко край дороги Отару гнали чабани (Шевч., II, 1963, 363); Колись грузинський письменник Казбегі, щоб добре взнати народ, на деякий час пішов у чабани (Тич., III, 1957, 72); *У порівн. Зранку здійнявся вітер. Як чабан овець, гнав прудко кудись отару сірих хмар (Головко, І, 1947, 43).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | чабан | чабани |
Родовий | чабана | чабанів |
Давальний | чабанові, чабану | чабанам |
Знахідний | чабана | чабанів |
Орудний | чабаном | чабанами |
Місцевий | на/у чабані, чабанові | на/у чабанах |
Кличний | чабанане | чабани |