ще
ЩЕ, ЩЕ, присл. 1. Додатково до того самого; знову, заново, повторно. Листочки з вітриком, жартуючи, шептались; - Ану, голубчику, ще, ще дихни! (Гл., Вибр., 1951, 83); - Чи в тебе не болить де, синочку? Скажи мені, серденько моє - пита ще мати (Вовчок, І, 1955, 301); Походила Мотря ще коло чорної, поплакала ще трохи та й пішла додому, сумніша, ніж сюди прийшла (Мирний, І, 1949, 292); Випили ще по склянці, і підполковник, забуваючи обережність, розвеселився (Стельмах, II, 1962, 63); // Крім того; до того ж, і, також. Тут скінчу, не через те, що не хочу писать, а через те, що іще маю інші листи писати, а тут вже пізно (Л. Укр., V, 1956, 135); Довго не розходились біля хати-читальні й потім ще купами стояли біля воріт допізна (Головко, II, 1957, 134); // Указує на послідовність вияву, на однорідні чи схожі предмети, ознаки і т. ін., які з'являються, виявляються одне за одним. Ось Гафійка винесла одному води. Стали й розмовляють. Знов надходить купка... Ще рядок... (Коцюб., II, 1955, 9); Чотири важкі вибухи піднімають землю й людей. Ще один вибух (Довж., І, 1958, 35); Клацнув затвор під моєю гарячою рукою. Вибухнув постріл, ще... і, коли за кілька хвилин ми вимели село, на мені теліпався порожній патронташ (Головко, І, 1957, 64); Під стінкою на вичовганій канапі сиділо ще двоє пасажирів (Панч, Синів.., 1959, 4).
Та ще [й]- до того ж. Щоб Горобців шкідливих настрашити, Вигадливий Хазяїн взяв Солом'яного Діда приладнав Та ще й з лозиною, неначе хоче бити (Гл., Вибр., 1951, 141); Яке було добро, продали, а гроші розкотились.. А пані не дає нічого та ще й гнівається (Вовчок, І, 1955, 28); [Парвус:] Я волів би, щоб се сказав хто інший, а не жінка Руфінова та ще й при чоловіку... (Л. Укр., II, 1951, 450); Ще (іще) [один] раз - вдруге, повторно. Вона ще раз оглянулась до криниці. Роман все стояв під кущами, спершись на тин (Н.-Лев., VI, 1966, 307); - Іще хочу раз почути, де моя земля буде (Стельмах, II, 1962, 14).
2. Указує на тривалість дії; до цих пір, до цього часу. І досі ще стоїть любенько Рядок на вигоні тополь (Шевч., II, 1963, 187); // Поки що. Ліс ще дрімає в перед ранішній тиші... (Коцюб., І, 1955, 148); О ні, ще не час! ще ж бо ми не дізнали Всіх див чарівливої ночі, Іще бо лунають, як перше лунали, Чудові веснянки дівочі (Л. Укр., І, 1951, 50); Засмалені матроси співають на палубі про не відкриті ще землі, про зелені тропічні країни (Гончар, III, 1959, 182).
Все ще -указує на тривалість дії, на незмінність чогось. Хурман все ще порався з фаетоном (Коцюб., II, 1955, 397); [Елеазар:] Що ж вороги починили, що ж мені вдіяли люті? Руки мої все ще дужі, ноги мої все ще міцні, очі мої все видющі,.. тільки язик мій, язик - здавсь ворогам на поталу! (Л. Укр., II, 1951, 144).
3. Указує на відносно давній або попередній час, пору, на далеке, віддалене місце. Перші спроби писати - віршем і прозою - відносяться ще до тих часів, коли Франко був у гімназії (Коцюб., III, 1956, 28); Ще як вони обидва вчились в церковній школі, батюшка давав їм читати євангелію та усякі церковні книжки (Н.-Лев., VI, 1966, 316); - Син у мене Дмитро тоді ще парубком був (Хотк., І, 1966, 88); [Публій (ще з сіней): ] Здоров, Хузане! (Л. Укр., III, 1952, 170); [Сербин:] Не поладили ми з ним іще на Січі, та й досі не змирились (Вас., III, 1960, 34); [Оксана:] Ти не смієш ображати Семена!.. Семен мій друг і товариш ще з дитинства (Мороз, П'єси, 1959, 38); Черниш іще здалеку впізнав свого коня (Гончар, III, 1959, 88). // Завчасно перед якою-небудь подією. Ще треті півні не співали, Ніхто нігде не гомонів (Шевч., I, 1963, 3); Ще за рік до арешту долинули до Тараса Григоровича чутки, що Брюллов переживає якусь внутрішню кризу (Тулуб, В степу.., 1964, 298); Не плакали друзі, Бо сльози, Як кажуть, Солдати в обози Здають ще до першого бою (Воронько, Тепло.., 1959, 58).
4. Указує на наявність достатніх умов, можливості для здійснення якоїсь дії, досягнення чого-небудь. Сказав би щось про Квачана такого - 1 що воно й до чого,- Та цур йому - бо ще порве!.. (Гл., Вибр., 1951, 69); // Указує на міру охоплення кого-, чого-небудь чимось до якогось часу. Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів на землю (Мирний, І, 1949, 125); [Любов:] Ах, тьотю Ліпо! хоч я й дурна тепер, та ще не до кінця, і мене не так легко одурити (Л. Укр., II, 1951, 69); Приходить весна, але ще сіра, ще каламутна, і б'є об землю крилом, наче великий кажан (Коцюб., II, 1955, 259); // перев. із запереч. част. не. Указує, що яка-небудь подія, якесь явище, певний стан з'являється до завершення чи початку іншої події, явища і т. ін. Іще не попритухали усі зірочки, а вже наш Кузьма Трохимович і скочив (Кв.-Осн.. II, 1956, 7); Ще не вдарив мороз, а вже втомлений лист в'яне (Л. Укр., І, 1951, 229); Весною в селі встають рано. Ще темрява затоплює хати, ще в світанковому повітрі, ніщо ні шерхне, ще зорі поморгують у блідніючому небі.., а вже по хатах то тут, то там засвічуються каганці (Тют., Вир, 1964, 107); Ще танки мчали без упину, Іще горів отецький дім, А він вже думав про зернину В пшеничнім колосі тугім (Мал., Запов. джерело, 1959, 17).
5. Уживається при вищому ступені порівняння прикметників і прислівників із значенням «більше», «більшою мірою» (ніж хто-, що-небудь, ніж раніше і т. ін.). Поховали стару; ще смутніше в хаті стало (Вовчок, І, 1955, 99); Чорний вид його ще дужче почорнів, а брови прикрили гострі очі (Мирний, І, 1954, 168); Тихович насилу стримував роздратованих робітників, не бажаючи бути свідком якоїсь ще прикрішої сцени (Коцюб., І, 1955, 205); Раптом двері одчинилися і в хату увійшов Тихін, він був іще блідіший, як досі, і очі ще глибше позападали (Головко, II, 1957, 136).
6. у знач. допустового спол. Указує на часткове виправдання, схвалення чого-небудь у порівнянні, співвідношенні з кимсь, чимсь іншим; у якійсь мірі; принаймні, хоч. Старша Килина ще так-сяк там, а менша Явдоха - що сьогодні вивче, то завтра й забуде (Мирний, І, 1954, 155); «Мені ще добре,- думав Семен, сидячи на лаві в кутку,- мені ще добре: маю хату, маю поле, та й небагато на нас двоє треба...» (Коцюб., І, 1955, 109); [Дівчина:] Коли я тільки себе мучу, то се ще не біда. Чи, може, я мучу не тільки себе? (Л. Укр., II, 1951, 102).
Це ще нічого - з цим можна погодитися, примиритися, це не так важливо, не головне.
7. у знач. підсил. част. , перев. в сполуч. із займ. та присл. Підкреслює, підсилює виражене реченням або окремим словом, надаючи певної виразності висловленому. - Отакої ще! В п'ятницю, та ще й вдосвіта співати! - докірливо обізвалась Настя (Коцюб., І, 1955, 70); - А ти, Левку, любиш в'юни? - Ще й як, пане,- трохи повеселішав парубочий голос (Стельмах, І, 1962, 77); Яке ще там у біса горе, Коли серця у нас живі? (Рильський, І, 1960, 141); // Уточнює що-небудь про предмет, місце і т. ін., виділяючи, вирізняючи при цьому певну ознаку, факт, подію тощо, які мають дотичність до них. Над Медвином знову летіли лебеді, на своїх сонцем промитих крилах вони приносили вологе, іще з волохатим туманцем тепло і добрі надії (Стельмах, I, 1962, 469); А од клуні з ожередів медяно пахла свіжа житня солома. Як стерні колись у давнині, як ще пастушком... (Головко, II, 1957, 145); // Зовсім, тільки-но, всього лише, не пізніш, ніж. Ще недавно - просто, здається, вчора було - стояли ми з нею під нашою любимою вишнею (Коцюб., І, 1955, 419); Перед Чернишем ступав Гай, несучи на собі важку металеву плиту, яку ще кілька днів тому чистив і ніс Бузько (Гончар, III, 1959, 60); // Виражає передчуття чого-небудь недоброго, побоювання чогось; а раптом, може трапитися. Маруся вже її не слухала і, наливаючи чай, плакала. Сльози котились і, як роса, сипались на білу скатерку.- Оце розридалась, неначе мала дитина; ще в чай накапають сльози (Н.-Лев., VI, 1966, 57); - Кажу ж: до хрещеного батька [посипати]; - Господь з ним, дитино моя! .. Як через ліс, то три, а шляхом - п'ять верстов буде... Ще змерзнеш у дорозі! (Мирний, IV, 1955, 288); [Поліксена:] Чого ти так голосиш, аж моторошно, справді? Не годиться, ще хто почує! (Л. Укр., II, 1951, 272); // Уживається для підсилення небажання робити щось. Тимко вивів стару надвір, штовхнув межи плечі: «Ще буду квартиру їй шукати. Хай іде, куди хоче» (Тют., Вир, 1964, 356).
[А, та] ще й; А ще - уживається для вираження докору, осуду, іронії з вказівкою на які-небудь ознаки, дії і т. ін. Скорпіоном язик твій був нам, він труїв нас і жалив невпинно. А тепер ще й стоїш проти нас, мов ображений ти безневинно (Л. Укр., І, 1951, 290); - Торочиш таке, а ще вчителька! (Довж., І, 1958, 332); От (ото, оце, се) ще - уживається для вираження осуду яких-небудь дій, вчинків, докору кому-небудь. [Клієнт:] А що? Він присягнув? [Римлянин у далматиці:] Ні, відступився і руки заложив. Ото ще дурість! (Л. Укр., II, 1951, 534); - Ну, сину, як маєш охоту, то я тебе в школу віддам...- Ні, не хочу... - О, се ще... ціпов'яз! (Коцюб., І, 1955, 103); Чи захоче Тоня із ним дружити?.. Адже їй одне задоволення - крутити голови хлопцям, про неї навіть самі дівчата кажуть: - Оце ще наш вихор! Не знає, на кому й спинитись... (Гончар, Тронка, 1963, 39); Тільки цього ще бракувало1 див. бракувати1; Цього ще не вистачає (вистачало)! - те саме, що Тільки цього ще бракувало! (див. бракувати1); Ще (іще) б [пак]! Ще б не так1- інакше й бути не може, само собою зрозуміло. - А вже сей Колісник. Куди не ткнися, всюди він устряне і завжди його верх і затичка.- Іще б! Дурні земські гроші куди дівати? (Мирний, III, 1954, 274); [3-й з прохачів:] Іще б пак! Сказано, живеє слово не те, що листи! (Л. Укр., II, 1951, 492); «Ти б його тепер і не пізнав. Ще б! Як на війну йшов, йому ж і місяця сповна не було, а це вже ось без місяця не чотири роки» (Вирган, В розп. літа, 1959, 279); Ще б [пак] не...- чому б не.., як же не...- Чи ти пак, Тодозю, вмієш килими ткати? - спиталась в Тодозі Гризельда.- Атож! Ще б пак не вміла,- сказала Тодозя (Н.-Лев., VII, 1966, 104); - Чув новину? - Ти про крейсер? - Сашко одягає навушники. - Ще б не чути (Гончар, Тронка, 1963, 42); Ще що вигадай (видумай, придумай, зроби і т. ін. ) - уживається як заперечення чиєї-небудь дії, думки і т. ін., що не можуть бути схвалені, прийнятні за даних умов. - Еге! ..Ще що, мамо, вигадайте (Н.-Лев., VI, 1966, 406); Ще що за... - виражає здивування черговим вчинком кого-небудь, який викликає певний осуд, докір. [Xуса:] При гостях не кажи на мене Хуса, зови мене Хузаном, се по-римськи. [Мелхола:] А се ще що за новина - «Хузан»? (Л. Укр., III, 1952, 153).