балакучий
БАЛАКУЧИЙ, а, е. Який любить багато балакати, який багато говорить. Та, здається, на йому [Лушні] й шкура говорила, такий балакучий (Мирний, І, 1949, 260); Бжеський був надто балакучий і за келехом міг розпатякати багато зайвого (Тулуб, Людолови, І, 1957, 8); Він [шинкар] і бігав від столів до ванькирчика, і прислухався до розмов своїх гостей. А вони підпивали і ставали все балакучіші (Кочура, Зол. грамота, 1960, 7).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | балакучий | балакуча | балакуче | балакучі |
Родовий | балакучого | балакучої | балакучого | балакучих |
Давальний | балакучому | балакучій | балакучому | балакучим |
Знахідний | балакучий, балакучого | балакучу | балакуче | балакучі, балакучих |
Орудний | балакучим | балакучою | балакучим | балакучими |
Місцевий | на/у балакучому, балакучім | на/у балакучій | на/у балакучому, балакучім | на/у балакучих |