безпуття
БЕЗПУТТЯ1, я, с., рідко. Те саме, що безпутство. Сувора натура, загартована давнім злиденним життям, м'якшала: він [Чіпка] тепер соромився свого давнього безпуття (Мирний, II, 1954, 253); // Безладдя. [К о н о н (зітхає) :] Коли б мати були живі, не було б у нас цього розгардіяшу та безпуття! (Кроп., II, 1958, 477).
БЕЗПУТТЯ2, я, с., рідко. Те саме, що бездоріжжя. Чим далі вони їхали, тим більше було безпуття (Скл., Святослав, 1959, 213).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | безпуття | |
Родовий | безпуття | |
Давальний | безпуттю | |
Знахідний | безпуття | |
Орудний | безпуттям | |
Місцевий | на/у безпутті | |
Кличний | безпуття |