біма
БІМА, -и, ж. 1. Підвищення для вівтаря у давньогрецьких і візантійських храмах. 2. Підвищене триступінчасте місце у синагозі для проголошення проповідей, читання тори і співу канторів, яке часто розміщувалося в центрі молитовного залу; огороджувалася балюстрадою і увінчувалась балдахіном; інколи (з 1-ої пол. XVII ст.) споруджувалась у вигляді каплиці з куполом і ліхтариком.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | біма | біми |
Родовий | біми | бім |
Давальний | бімі | бімам |
Знахідний | біму | біми |
Орудний | бімою | бімами |
Місцевий | на/у бімі | на/у бімах |
Кличний | бімо | біми |