вбік
ВБІК (УБІК), присл. У сторону від кого-, чого-небудь. Зирк! а віз його далеченько - воли звернули вбік і пасуться (Вовчок, І, 1955, 351); Роман підійшов до матері й почав умовляти стару, дивлячись кудись убік неспокійними очима (Коцюб., І, 1955, 122); Легенька хвиля ледве помітно зносить човна вбік (Донч., V, 1957, 12).