вдивовижу
ВДИВОВИЖУ, присудк. сл. Дуже дивно, незвичайно, так, як ще не траплялося бачити, робити. Хіба йому вдивовижу, що комин чорний, як його трусять? (Барв., Опов.., 1902, 109); Очі його ніби говорили всім, що все те було не вдивовижу (Н.-Лев., І, 1956, 161); В перший раз, мені вдивовижу, була вся парламентська процедура! (Л. Укр., V, 1956, 157).