вигадник
ВИГАДНИК, а, ч. 1. Той, хто легко вигадує, видумує, людина з живою уявою. Вигадник і поет, Він записався був одважно у приблуди І, золоті якісь шукавши береги, Чотири роки жив у темряві тайги (Рильський, II, 1946, 172); Особливо смішив усіх Онопрій Перегуда - парубок неймовірної сили, сміливої вдачі, чорнявий, з грайливими очима, жартун і вигадник (Іщук, Вербівчани, 1961, 23).
2. Той, хто вигадує що-небудь брехливе, таке, що не відповідає дійсності. - А ви й повірили. Микита такий вигадник, як ота баба Килина.. Тільки й зна, що бреше (Панч, Гарні хлопці, 1959, 32).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вигадник | вигадники |
Родовий | вигадника | вигадників |
Давальний | вигадникові, вигаднику | вигадникам |
Знахідний | вигадника | вигадників |
Орудний | вигадником | вигадниками |
Місцевий | на/у вигаднику, вигадникові | на/у вигадниках |
Кличний | вигаднику | вигадники |