войовничий
ВОЙОВНИЧИЙ, а, е. 1. Який прагне або схильний воювати. Постає кругом по світі Плем'я сміле, войовниче (Фр., X, 1954, 120); Третя доба - мідяна - за срібною хутко настала; Люд войовничий, суворої вдачі, до зброї охочий, Але ж іще не злочинний (Зеров, Вибр., 1966, 302); Скіфи були войовничими племенами (Іст. УРСР, І, 1953, 25); // Спрямований на розв'язання війни. Войовнича політика імперіалістичних держав.
2. перен. Який веде непримиренну боротьбу з ким-, чим-небудь. В боротьбі з ворожою ідеологією мужніли сили нашої літератури, утверджувалась її войовнича комуністична партійність (Укр. літ., 10, 1957, 5); Войовничий матеріаліст і атеїст, Писарєв невтомно боровся проти релігійної ідеології та її проповідників (Наука.., 12, 1958, 50); // Який виражає, виявляє готовність до сутички, суперечки, бійки. Андрій раптом зіскакує й стає в войовничу позу (Вас., І, 1959, 156).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | войовничий | войовнича | войовниче | войовничі |
Родовий | войовничого | войовничої | войовничого | войовничих |
Давальний | войовничому | войовничій | войовничому | войовничим |
Знахідний | войовничий, войовничого | войовничу | войовниче | войовничі, войовничих |
Орудний | войовничим | войовничою | войовничим | войовничими |
Місцевий | на/у войовничому, войовничім | на/у войовничій | на/у войовничому, войовничім | на/у войовничих |