відрубник
ВІДРУБНИК, а, ч. , іст. Селянин, що вийшов з громади й був наділений відрубом (у 3 знач.). Не підкоряючись розпорядженням землевпорядної комісії, вони [селяни] вчинили активний опір сільським урядовцям і загонові поліції, не допустили їх проводити нарізування земель відрубникам (Іст. УРСР, І, 1953, 673).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | відрубник | відрубники |
Родовий | відрубника | відрубників |
Давальний | відрубникові, відрубнику | відрубникам |
Знахідний | відрубника | відрубників |
Орудний | відрубником | відрубниками |
Місцевий | на/у відрубнику, відрубникові | на/у відрубниках |
Кличний | відрубнику | відрубники |