відсіч
ВІДСІЧ, і, ж. 1. Рішучий опір кому-небудь. Відсіч ворогові на війні - з-поміж інших умов - вимагає від бійців швидкості й натиску (Тич., III, 1957, 176); Богун, не гаючись, готувався до відсічі (Кач., Вибр., 1953, 112).
2. Різка відповідь, гостре заперечення. [Милевський:] Знов помиляєтесь і на сей раз умисне, я не раз пробував остерігати і вас, і Ореста Михайловича, але стрівав завжди таку різку одсіч... (Л. Укр., II, 1951, 75); Ольга хоче йому заперечити. Шукав в пам'яті якоїсь гострої відсічі (Вільде, Опов., 1954, 72).
@ Давати (дати) відсіч: - а) чинити рішучий опір, відбивати напад. Війни не хочемо ми мати, але завжди готові нещадну відсіч ворогам дати (Укр.. присл.., 1955, 402); б) різко відповідати, гостро заперечувати. Ми, звісно, дали йому відсіч, вилаяли (Донч., V, 1957, 471).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | відсіч | відсічі |
Родовий | відсічі | відсічей |
Давальний | відсічі | відсічам |
Знахідний | відсіч | відсічі |
Орудний | відсіччю | відсічами |
Місцевий | на/у відсічі | на/у відсічах |
Кличний | відсіче | відсічі |