відчаюга
ВІДЧАЮГА, и, ч. і ж., розм. Смілива, хоробра людина, здатна на вкрай ризиковані вчинки. І нічого він не боїться, ніякого страху не знає - одно слово, одчаюга (Хотк., І, 1966, 85); Серед хлопчаків було чимало одчаюг, які розгвинчували снаряди, підривали міни, розкладали ватри з толу (Ю. Янов., Мир, 1956, 218); Вмів Свирид промчати селом,.. як вихор полем. Дивлячись, залюбуєшся: відчаюга (Колг. село, 16.1 1955, 4).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | відчаюга | відчаюги |
Родовий | відчаюги | відчаюг |
Давальний | відчаюзі | відчаюгам |
Знахідний | відчаюгу | відчаюг |
Орудний | відчаюгою | відчаюгами |
Місцевий | на/у відчаюзі | на/у відчаюгах |
Кличний | відчаюго | відчаюги |