відшуміти
ВІДШУМІТИ, мить, док. Закінчити, перестати шуміти. Вона не знала, чи надовго їй стане сили, чи одшумлять коли бурі (Коцюб., II, 1955, 305); І згадав я в вуличному шумі інший шум, що одшумів давно (Сос., Вибр., 1941, 208); // перен. Минутися, пройти бурхливо, із шумом. Розійшлися дими, Одшуміла війна (Уп., Укр. поема, 1950, 54); Революція відшуміла, відгуркотіла (Руд., Вітер.., 1958, 83).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | відшуму | відшумимо |
2 особа | відшумиш | відшумите |
3 особа | відшумить | відшумать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | відшумів | відшуміли |
Жіночий рід | відшуміла | |
Середній рід | відшуміло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | відшумімо | |
2 особа | відшуми | відшуміть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | відшумівши |