гуртовий
ГУРТОВИЙ, а, е. 1. Прикм. до гурт1.
2. Належний усім, багатьом; спільний. - Все, все! - одказали вони. -У нас нема нічого, що було б моє або твоє, а всіх разом, гуртове (Мирний, IV, 1955, 328); Сінокіс у нас був гуртовий (Довж., Зач. Десна, 1957, 490); // Який здійснюється, виконується гуртом. З своїм невеличким гурточком він завів новину - гуртову працю (Коцюб., II, 1955, 66); В пам'ятку бурсаків зберігалися згадки про гуртові наскоки однієї сторони на другу (Вас., І, 1959, 237); Гуртова пісня про вдову та смерть котилась ширше та ширше (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 237).
3. Який купують або продають у великій кількості; оптовий. Він думав про гуртову торгівлю сіллю (Фр., VIII, 1952, 382).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | гуртовий | гуртова | гуртове | гуртові |
Родовий | гуртового | гуртової | гуртового | гуртових |
Давальний | гуртовому | гуртовій | гуртовому | гуртовим |
Знахідний | гуртовий, гуртового | гуртову | гуртове | гуртові, гуртових |
Орудний | гуртовим | гуртовою | гуртовим | гуртовими |
Місцевий | на/у гуртовому, гуртовім | на/у гуртовій | на/у гуртовому, гуртовім | на/у гуртових |