гірчити
ГІРЧИТИ, чу, чиш, недок. 1. перех. Насичувати гіркотою. Повітря гірчить сигара (Ю. Янов., V, 1959, 33); * Образно. Гірчила душу певність, що жоден з мирославських гінців - ні до Січі, ні до царя не дійшов (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 513).
2. тільки 3 ос., неперех. Мати гіркуватий смак, віддавати гірким; // безос. - Не хочу я сигарет. Від них тільки в роті гірчить (Загреб., Європа 45, 1959, 115).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | гірчу | гірчимо |
2 особа | гірчиш | гірчите |
3 особа | гірчить | гірчать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | гірчитиму | гірчитимемо |
2 особа | гірчитимеш | гірчитимете |
3 особа | гірчитиме | гірчитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | гірчив | гірчили |
Жіночий рід | гірчила | |
Середній рід | гірчило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | гірчімо | |
2 особа | гірчи | гірчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | гірчачи | |
Минулий час | гірчивши |