двозначний
ДВОЗНАЧНИЙ1, а, е. 1. Який має два значення. Треба складати речення з відповідними словами [омонімами] настільки повно, щоб слово не було в даному конкретному випадку двозначним і цим би не затемнювався зміст цілого речення (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 59); // Який може бути витлумачений у двох значеннях; який має двояке значення. Він зрозумів уїдливе, двозначне запитання. Воно поцілило в серце нищівним ударом, збило йому пиху (Рибак, Помилка.., 1956, 65); - Але чи не здається вельможному пану, що цей Сагайдак зайняв досить двозначну позицію? (Тулуб, Людолови, II, 1957, 495).
2. Який має в собі нескромний або непристойний натяк. Тільки Стасик.. все кидав двозначні жарти, від яких болісно червоніла і мало не плакала дівчина (Тулуб, Людолови, II, 1957, 160); - Моя дружина - свята! - відповів [Підопригора] з гордістю і неприязню: терпіти не міг двозначних натяків і масних розмов (Стельмах, Кров людська... І, 1957, 62).
ДВОЗНАЧНИЙ2, а, е. Який складається з двох знаків. Двозначне число.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | двозначний | двозначна | двозначне | двозначні |
Родовий | двозначного | двозначної | двозначного | двозначних |
Давальний | двозначному | двозначній | двозначному | двозначним |
Знахідний | двозначний, двозначного | двозначну | двозначне | двозначні, двозначних |
Орудний | двозначним | двозначною | двозначним | двозначними |
Місцевий | на/у двозначному, двозначнім | на/у двозначній | на/у двозначному, двозначнім | на/у двозначних |