двоєженець
ДВОЄЖЕНЕЦЬ, нця, ч. Той, хто одружений одночасно з двома жінками. - І хто в нас попує? Блудники, двоєженці, розбійники, лихварі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 133); Художник-самоучка якраз у цей час викінчував центральний кадр [страшного суду]: хапкі до згуби, тоненькі чортенята вилами підпихали грішних двоєженців у киплячі казани (Ковінька, Кутя.., 1960, 8).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | двоєженець | двоєженці |
Родовий | двоєженця | двоєженців |
Давальний | двоєженцеві, двоєженцю | двоєженцям |
Знахідний | двоєженця | двоєженців |
Орудний | двоєженцем | двоєженцями |
Місцевий | на/у двоєженці | на/у двоєженцях |
Кличний | двоєженцю | двоєженці |