декламація
ДЕКЛАМАЦІЯ, ї, ж. 1. Мистецтво виразного читання літературних творів, зокрема віршів; // Те саме, що декламування. Муне-Сюллі декламував Отелло в той час, як сьому маврові було зовсім не до декламації (Л. Укр., V, 1956, 290); Поет уклонився на знак, що декламація скінчена (Фр., VIII, 1952, 128); Малеча більше в масових номерах виступала - в колективній декламації (Ів., Таємниця, 1959, 37).
2. перен. Манера говорити штучно піднесено; пишномовні слова, промови. Треба дивитися правді у вічі і гнати від себе фразу і декламацію (Ленін, 27, 1951, 157); [Монтаньяр:] Сі декламації, мій пане, зайві, трагедія класична вийшла з моди (Л.Укр., II, 1951, 176); Не можна байдуже спостерігати становище, яке створилося в американській зоні, де під серпанками лицемірної декламації про демократію дозволяється існування розбійницьких гнізд (Рад. Укр., 1. III 1946, 2).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | декламація | декламації |
Родовий | декламації | декламацій |
Давальний | декламації | декламаціям |
Знахідний | декламацію | декламації |
Орудний | декламацією | декламаціями |
Місцевий | на/у декламації | на/у декламаціях |
Кличний | декламаціє | декламації |