долівка
ДОЛІВКА, и, ж. Утрамбована, вирівняна та помазана глиною земля в приміщенні; взагалі підлога. То лінива дівка, як не мита долівка (Укр.. присл.., 1955, 196); Ось вона босими ногами почовпала по холодній долівці прямо до стола (Мирний, IV, 1955, 298); На цегляній долівці лежали кружки (Коцюб., І, 1955, 39); Місяць крізь віття ткав у клуні на долівці якісь химерні узори (Головко, І, 1957, 135); Пішов [Арсен] через просторий порожній зал по кахляній долівці (Дмит., Розлука, 1957, 108)
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | долівка | долівки |
Родовий | долівки | долівок |
Давальний | долівці | долівкам |
Знахідний | долівку | долівки |
Орудний | долівкою | долівками |
Місцевий | на/у долівці | на/у долівках |
Кличний | долівко | долівки |