достобіса
ДОСТОБІСА, присл., розм. 1. Дуже багато. - Тут їх достобіса! Які груші уродили! Збивайте, хлоп'ята! (Шевч., І, 1951, 122); Роботи їм випало достобіса (Загреб., Європа 45, 1959, 151); // Надзвичайно, у значній мірі. Долинув злобний уривок чиєїсь мови. - Зажерливий достобіса (Стельмах, Хліб.., 1959, 459).
2. Лайливий вираз із значенням «к чорту», «к бісу». Ожереди палив [чоловік Докії], як судьбу свою сіру. - Хай горить достобіса людська кривавиця! (Мал., Звенигора, 1959, 349).