доячи
доїти
ДОЇТИ, дою, доїш; наказ. сп. дій; недок., перех. 1. Надавлюючи на дійки, видушувати молоко з вимені. Вже череду з поля сестричка пригнала, І матінка стала корову доїти (Коцюб., І, 1955, 432); Він уміє доїти кобил і готувати кумис (Донч., IV, 1957, 11).
2. перен., розм. Необмежене користуватися чиїми-небудь матеріальними засобами; здобувати від кого-небудь матеріальну допомогу. - А на біса їй тепер Галаган? ..Прижила ж від нього дитину, та й доїть тепер дурня старого (Головко, II, 1957, 477).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дою | доїмо |
2 особа | доїш | доїте |
3 особа | доїть | доять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | доїтиму | доїтимемо |
2 особа | доїтимеш | доїтимете |
3 особа | доїтиме | доїтимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | доїв | доїли |
Жіночий рід | доїла | |
Середній рід | доїло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | діймо | |
2 особа | дій | дійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | доячи | |
Минулий час | доївши |