дрантивий
ДРАНТИВИЙ, а, е, діал. 1. Драний. Його дрантива сорочка була брудна, немов кілька місяців непрана (Фр., І, 1955, 273); Вітер, пробравшись крізь дрантиву покрівлю, гуляє по пустці, аж свистить (Речм., Весн. грози, 1961, 4).
2. зневажл. Поганий, негідний. Між вами й Кармелою сьогодні став отой дрантивий молодик, що його звуть, здається, Михайликом (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 262); // Слабий. Дрантивим голосом цілу коляду відколядувала [баба] (Стеф., І, 1949, 87).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | дрантивий | дрантива | дрантиве | дрантиві |
Родовий | дрантивого | дрантивої | дрантивого | дрантивих |
Давальний | дрантивому | дрантивій | дрантивому | дрантивим |
Знахідний | дрантивий, дрантивого | дрантиву | дрантиве | дрантиві, дрантивих |
Орудний | дрантивим | дрантивою | дрантивим | дрантивими |
Місцевий | на/у дрантивому, дрантивім | на/у дрантивій | на/у дрантивому, дрантивім | на/у дрантивих |