дуріти
ДУРІТИ, ію, ієш, недок., розм. 1. Втрачати ясність свідомості, ставати дурним. - Чи не дурію я справді? - інколи думається їй (Мирний, IV, 1955, 76); - Ти що, здуріла, Домахо? обізвався комендант. - А чого б я мала дуріти, пане комендант? (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 159).
2. Забавлятися безглуздими пустощами, дурощами. Одарка дуріла без міри, вискочила на канапу і почала вибивати тропака (Н.-Лев., II, 1956, 55); Хлопці зскакували з возів, рвали на межах дикі квіти, перекидались, дуріли (Мик., II, 1957, 430); * Образно. Псьол гоготить, вихрить, дуріє... (Бор., Тв., 1957, 57).
3. Робити безглузді, необдумані вчинки. А батько таки просто було каже: - Ой, дочко! не дурій! що се ти химеруєш, якісь панські розкоші все вертяться в тебе на думці (Вовчок, І, 1955, 16); - Ось не дурій! - крикнув начальник конвою. - Наказ є наказ (Головко, II, 1957, 610).
4. перен., за ким і без додатка. Втрачати ясність свідомості, рівновагу від почуття любові до кого-небудь. Як парубкував, поведе чорними бровами - дівчата сохнуть і дуріють (Вовчок, 1,1955, 72); [Панько:] Усі ми, парубки в селі, дуріли за нею (Фр., IX, 1952, 346).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дурію | дуріємо |
2 особа | дурієш | дурієте |
3 особа | дуріє | дуріють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дурітиму | дурітимемо |
2 особа | дурітимеш | дурітимете |
3 особа | дурітиме | дурітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | дурів | дуріли |
Жіночий рід | дуріла | |
Середній рід | дуріло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дуріймо | |
2 особа | дурій | дурійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | дуріючи | |
Минулий час | дурівши |