дутий
ДУТИЙ, а, е. 1. З порожниною всередині; вигот. способом дуття. Як пішла наша Устя гуляти... Дутого золотого намиста накупила (Барв., Опов.., 1902,513); // Наповнений повітрям, надутий. Приїхав [Гасанчук] новою тачанкою на гумових дутих колесах (Гончар, І, 1954, 478).
2. перен., розм. Який не відповідає дійсності, навмисне перебільшений. Роздмуханий успіх, дуті «особливі» п'ятірки не можуть стати чимсь тривалим і постійним (Донч., V, 1957, 492).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | дутий | дута | дуте | дуті |
Родовий | дутого | дутої | дутого | дутих |
Давальний | дутому | дутій | дутому | дутим |
Знахідний | дутий, дутого | дуту | дуте | дуті, дутих |
Орудний | дутим | дутою | дутим | дутими |
Місцевий | на/у дутому, дутім | на/у дутій | на/у дутому, дутім | на/у дутих |