дідуган
ДІДУГАН, а, ч. Збільш. до дід 2. - А се сліпенький дід (хазяйка показала на столітнього дідугана, що сидів на покуті, схиливши бідолашну свою голову на груди) (Стор., І, 1957, 79); Вийшов і сам хазяїн. Здоровенний вусатий дідуган (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 104); * Образно. - Здрастуй, Києве! Здрастуй, тисячолітній дідугане! (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 104); * У порівн. Ось дуб.. Один, немов старий-старий дідуган, стоїть він серед поля і до чогось пильно прислухається (Збан., Єдина, 1959, 7).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дідуган | дідугани |
Родовий | дідугана | дідуганів |
Давальний | дідуганові, дідугану | дідуганам |
Знахідний | дідугана | дідуганів |
Орудний | дідуганом | дідуганами |
Місцевий | на/у дідугані, дідуганові | на/у дідуганах |
Кличний | дідугане | дідугани |