жар
ЖАР, у, ч. 1. Розжарене вугілля, що горить без полум'я. В хаті каганець блищить; Жар під піччю тліє (Бор., Тв., 1957, 61); Архітектор клопотався вже біля чайника, ставив його до жару в піч (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 190); * Образно. Вгорнула ліс волога мла. Згасила кленів жар... (Перв., І, 1958, 54); * У порівн. Квіти в ньому [вінку] гаптовані всіма барвами, горять, мов жар (Кучер, Чорноморці, 1956, 442).
@ Чужими руками жар загрібати - непорядно користуватися результатами чужої праці. Я зостаюсь при моїй думці про «Громадський голос», себто, що дати на нього гроші, то все одно, що кинути їх у піч, сі панове, очевидно, хотять чужими руками жар загрібати, та ще щоб ті руки їм же платили (Л. Укр., V, 1956, 171); - Легко йому [паничеві] чужими руками жар загрібати (Гончар, Таврія, 1952, 413); Як (мов, наче і т. ін.) на жару - те саме, що Як (мов, наче і т. ін.) на жаринах (див. жарина). Сидить, як на жару (Номис, 1864, № 3190).
2. Сильне тепло, що йде від чого-небудь нагрітого або розжареного. День був палкий-гарячий, а до того сонячного жару піддавали ще й гармати свого (Мирний, II, 1954, 131); //рідко. Те саме, що жара 1. Вже надвечір, як став стухать жар, повертались ми у село луговиною (Стор., І, 1957, 144).
Пашіти жаром - бути гарячим, розгаряченим, виділяти тепло. Потому наблизив [Гудзь] до нього [Андрія] свій безвусий червоний од пива вид, од якого пашіло жаром (Коцюб., II, 1955, 17); Розпечений за день степ пашить жаром і вночі (Собко, Шлях.., 1948, 28); Стволи гаубиць пашіли жаром від безперервної стрілянини (Кучер, Чорноморці, 1956, 37).
3. розм. Підвищена температура тіла при захворюванні. Мені сьогодні легше, жару нема і я навіть гуляв на балконі (Коцюб., III, 1956, 431); На другий день схопив його жар і кашель, кололо в грудях і в боці (Донч., III, 1956, 107); // перен. Про збуджений стан людини, який викликається хвилюванням, страхом і т. ін. У Солохи мороз і жар пробіг по тілу, серце застукало, думки помутнілися... (Мирний, І, 1954, 63); Недобрі здогади.. проймали Нелю то холодним дрожем, то хворобливим жаром (Вільде, Сестри.., 1958, 362).
@ Обсипати (обсипати) жаром; Кидати (кинути, вкидати, вкинути) в жар - сильно хвилюватися від неприємних переживань, страху і т. ін. Гната раз обсипає снігом, другий - жаром... Ах, це неправда!.. він не злочинець... (Коцюб., І, 1955, 76); Від цих думок враз обсипало [Данила] жаром (Смолич, Мир.., 1958, 34); [Ромодан:] Я під час пленуму нічого не відчував. Мене там кожну хвилину і в жар і в піт кидало... (Корн., II, 1955, 337).
4. перен. Про запальність, пристрасність, жагучість. В вищій гімназії я кинувся з жаром до читання всякої всячини (Фр., 1, 1955, 13); В твоїх словах, що ми в серцях лишили, пізнали ми любові й дружби жар (Сос., Солов. далі, 1957, 69).
@ Давати (дати) жару - те саме, що жарити 3. Бився [полк] з поляками, по-простому, по-донбасівському.., молотобійці кували гранатами, газівники давали жару з гвинтівок (Ю. Янов., II, 1958, 209); - Факт, що мої вусачі [бійці] дали жару. А ти все кричав, що партачимо (Гончар, III, 1959, 62); Завдавати (завдати, задавати, задати) жару - провчати кого-небудь, сварити і т. ін. Чутно голоси з народу: «Ага! піймалися! Задасть тепер вам гуменя жару!» (Мирний, V, 1955, 81); Із жару [та] в полум'я - те саме, що З вогню [та] в полум'я (див. вогонь). Недавно на другій женився [Авлет], Та, бач, в рахунку помилився, Із жару в полум'я попав (Котл., І, 1952, 252); Піддавати (піддати, підсипати, підсипати) жару - посилювати дію кого-, чого-небудь; надихати, спонукати до чогось. Слухай: Жару піддають - Автоматні черги б'ють (Гірник, Сонце.., 1958, 122); Не звісно, хто кому піддав жару: піч Марічці, чи вона печі: досить, що коло комина все кипіло (Коцюб., І, 1955, 265); Коли скрипка починала підсипати жару й лоскотати танцюристі жили, молодиця не витримувала, зривалась з призьби, як чорний птах, і кидалась в танець (Коцюб., І, 1955, 375).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | жар | жари |
Родовий | жару | жарів |
Давальний | жарові, жару | жарам |
Знахідний | жар | жари |
Орудний | жаром | жарами |
Місцевий | на/у жару | на/у жарах |
Кличний | жаре | жари |
жара
ЖАРА, и, ж. 1. Гаряча літня пора; спека. Надворі стояла жара (Фр., VII, 1951, 96); І от у Петрівку, саме в спеку, в жару візьми та й занедужай (Мирний, І, 1954, 300); // Висока температура повітря в приміщенні, печі і т. ін. У хаті душно та гаряче; порозвішувані по стінах білих рябопері птиці, здається, сказилися від цієї духоти та жари (Вовчок, І, 1955, 297).
2. діал. Жар (у 3 знач.). Довгі безсонні ночі нищили його тіло, жара палила його нутро, засихала на устах (Кобр., Вибр., 1954, 40).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | жара | жари |
Родовий | жари | жар |
Давальний | жарі | жарам |
Знахідний | жару | жари, жар |
Орудний | жарою | жарами |
Місцевий | на/у жарі | на/у жарах |
Кличний | жаро | жари |
жарити
ЖАРИТИ, рю, риш, недок. 1. перех. Готувати їжу з жиром на вогні, на жару без використання води; смажити. Жар, мати, капустицю. Жар, мати, буряки (Укр.. лір. пісні, 1958, 146); - В печах день і ніч топлять, жарять та шкварять, всяких кручеників заготовляють... (Гончар, Таврія.., 1957, 29); // розм. Підпікати кого-, шо-небудь на вогні, на жару. Панів за те там мордовали [мордували] І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів (Котл., І, 1952, 135); Усюди картинки.., сам дідько з превеликими рогами - жарив грішні душі в смолі (Вовчок, VI, 1956, 244).
2. неперех., розм. Сильно гріти, пригрівати; пекти, палити (про сонце). Сонце жарило, з лиць котився піт (Фр., І, 1955, 62); Сонце жарить крізь чорне сукно; аж на серці стає млосно (Вільде, Сестри.., 1958, 155).
3. неперех., перен., розм. Пристрасно, азартно, з особливою силою робити що-небудь (ужив. замість певного дієслова). - Гуркнуть козаки в один вистріл (залпом), аж земля задрижить.., а там за перегодом.. починають вже гримотіть і жарить скільки кому завгодно (Стор., І, 1957, 259); «Узяли» ви, значить, Перекоп і жарите до Сімферополя.,. (Вишня, І, 1956, 159).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | жарю | жаримо |
2 особа | жариш | жарите |
3 особа | жарить | жарять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | жаритиму | жаритимемо |
2 особа | жаритимеш | жаритимете |
3 особа | жаритиме | жаритимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | жарив | жарили |
Жіночий рід | жарила | |
Середній рід | жарило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | жармо | |
2 особа | жар | жарте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | жарячи | |
Минулий час | жаривши |
жаріти
ЖАРІТИ, рить і іє, недок. 1. Горіти без полум'я; жевріти. Не може [Роман] відвести широко розплющених очей від губки, котра жарить на соломі проти вітру... (Коцюб., 1,1955, 120); * Образно. Любові пишний мак У грудях розцвівся і жаріє (Рильський, І, 1956, 112); // перен. Робитися червоним, розгаряченим (від хвилювання, збудження). Потім вибрали нас в райком. І жаріло у неї личико [личенько]. Голос милий - дзвінком... (Шер., Дорога.., 1957, 9).
2. перен. Виділятися своїм червоним кольором. Сонце липневе сіда за Південним вокзалом, Обрій далекий жаріє гарячим металом (Мур., Слово.., 1949, 16); На білім платті галстук піонерський Трояндою червоною жарів (Рильський, І, 1956, 423).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | жарю | жаримо |
2 особа | жариш | жарите |
3 особа | жарить | жарять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | жарітиму | жарітимемо |
2 особа | жарітимеш | жарітимете |
3 особа | жарітиме | жарітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | жарів | жаріли |
Жіночий рід | жаріла | |
Середній рід | жаріло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | жармо | |
2 особа | жар | жарте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | жарячи | |
Минулий час | жарівши |