живомовний
ЖИВОМОВНИЙ, а, е. Власт., характерний живому мовленню, який уживається в розмові. Т. Г. Шевченко з'єднав усе краще, все життєздатне в старій літературній мові, насамперед живомовні, історичні, а найбільше пафосні, високі елементи з живим, бурхливим і сяючим океаном народної мови (Мовозн., XVII, 1962, 20); Нечуй-Левицький створив напрочуд колоритні живомовні діалоги, які міняться всіма барвами народного гумору (Рад. літ-во, 5, 1963, 113).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | живомовний | живомовна | живомовне | живомовні |
Родовий | живомовного | живомовної | живомовного | живомовних |
Давальний | живомовному | живомовній | живомовному | живомовним |
Знахідний | живомовний, живомовного | живомовну | живомовне | живомовні, живомовних |
Орудний | живомовним | живомовною | живомовним | живомовними |
Місцевий | на/у живомовному, живомовнім | на/у живомовній | на/у живомовному, живомовнім | на/у живомовних |