забувати
ЗАБУВАТИ, аю, аєш, недок.. ЗАБУТИ, уду, удеш, док., перех. і неперех., також із спол. що, як і т. ін. 1. Переставати пам'ятати кого-, що-небудь, не зберігати в пам'яті. Не загубіть листа, бо такої чудної адреси неможливо запам'ятати, я сама її раз у раз забуваю (Л. Укр., V, 1956, 52); А він канув, провалився; Його вже й забули, Чи й був коли? (Шевч., II, 1953, 79); Один купець, - забув, як звати, - Із ярмарку багато грошей віз (Гл., Вибр., 1951, 142); Буде вже інший давати Колі уроки. - Він з вами забув і те, що знав (Головко, II, 1957, 414); // Розучуватися робити що-небудь. На криласі не вміє [Симеон] співати, І псалтиря забув читати (Кв.-Осн., II, 1956, 175); - Я колись грав [на гуслях], та вже забув (Н.-Лев., III, 1956, 46).
@ Забувати (забути) дорогу (стежку) куди - переставати відвідувати кого-, що-небудь. - Наш шановний зоотехнік забув і дорогу на ферму (Грим., Незакінч. роман, 1962, 11); Забувати (забути) лік див. лік1; Забувати (забути) про все [на світі] - не думати, не згадувати про навколишнє, цілком зосереджувати свою увагу тільки на кому-, чому-небудь. - Грицю! мій любий, мій єдиний! - припадаючи до його, мовила вона, забуваючи про все на світі (Мирний, III, 1954, 251); Загальне бенкетування [на Січі ] мало в собі щось чарівниче. Юнаки оглядалися на всі боки, забувши про все на світі (Довж., І, 1958, 228); Забувати (забути) [самого] себе (про себе, за себе) - занедбувати себе, ставати байдужим до своїх інтересів. Він для неї [удови] і матір стару і самого себе забуває... (Вовчок, І, 1955, 221); Забула смерть про кого-небудь - хтось дуже довго живе. - Забула десь і тая смерть про мене, - Зітхнувши тяжко, він [дідок] озвавсь (Гл., Вибр., 1951, 87); Забути думати див. думати; Забути язика в роті - мовчати, розгубившись. Андрій з ляком дивився на Гудзя. Він навіть язика забув у роті (Коцюб., II, 1955, 35); Не забути до нових віників - те саме, що До нових віників пам'ятати (див. віник). [Лукерія Степанівна:] Другий так би вихворостив тебе на всі боки, що й до нових віників не забула б (Кроп., II, 1958, 296); Не забути довіку (до могили, до смерті, повік і т. ін.) - пам'ятати завжди, вічно. - Прощай, Нимидоро! Згадуй мене, моє серце, вірними словами та дрібними сльозами, а я тебе, доки живий буду, довіку не забуду (Н.-Лев., II, 1956, 194); Хто пройшов бої і пожарища, Той повік не забуде, ні, Фронтового свого товариша (Криж., Під зорями.., 1950, 13).
2. Робитися, бути байдужим до кого-, чого-небудь, переставати думати про кого-, що-небудь. - Поки співаєш на калині, То й весело мені, і забуваю я Свою недоленьку, життя своє погане (Гл., Вибр., 1951, 24); Вустимко враз забуває про зозулю і.. біжить до хати (Багмут, Опов., 1959, 10); Важка образа ворухнулася тоді в серці Оксена, він хоч і промовчав, але забути її не міг (Тют., Вир, 1964, 75); // Втрачати стосунки, зв'язки з ким-небудь, цуратися кого-небудь. Терлецькі просили його не забувати їх і приїздити до їх [них] частіше (Н.-Лев., III, 1956, 48); Коли матимете охоту і вільний час - напишіть до мене і взагалі не забувайте мене (Коцюб., III, 1956, 313); // Втрачати почуття кохання до кого-небудь. - Промов мені, милий, хоч словечко! - і вчора, і позавчора тебе не було. Коли забуваєш мене, скажи щиру правду (Вовчок, І, 1955, 50); - Де милий-серденько? Чи жив, здоров, чи він любить, Чи забув-покинув? (Шевч., 1,1963, 58); - До інших з лиха надумався учащати, до однієї вчительки причепився, щоб забути тебе (Стельмах, І, 1962, 476); // Переставати відчувати вдячність, пошану і т. ін. до кого-небудь. Не забули ми, - й ніколи не забудем, - Тих, хто з війни додому не прийшов (Нех., Сонце.., 1947, 15); Визволені не можуть забути визволителів (Гончар, III, 1959, 340).
3. Не брати з собою, залишати що-небудь через неуважність. [Андромаха:] Чого тобі, Кассандро? Ти, здається, забула вчора в мене веретено? (Л. Укр., II, 1951, 262); Брянський уважно вислухує рапорт, питає, чи не забули часом лопат на місці роботи (Гончар, III, 1959, 24); // з інфін. Не робити чого-небудь через неуважність. Як тільки забували зачинить двері, крізь них влітала з сіней зозулястенька курка (Коцюб., II, 1955, 273); Олена як крикне: - Ох, я дурна та божевільна! Забула зайти до шевця (Кв.-Осн., II, 1956, 44); - Ага! Демид! Не забудь же всипати в ясла пшениці, та найліпшої, чув? (Довж., І, 1958, 221); // тільки недок., з інфін. і част. н е. Завжди використовувати нагоду зробити, сказати що-небудь. Розмовляючи з ким-небудь, вона ніколи не забувала додати, що вона вчилась аж у столиці (Мирний, IV, 1955, 335); Ніколи не забувала [Маріцца] крадькома... хрестити все, за що Параскіца бралася (Коцюб., І, 1955, 271); Коли до нього приїздять товариші з полігона і після спеки розкошують тут свіжою водою з колодязя, не забуває молодий Горпищенко весело згадати добрим словом того свого невідомого пращура, який цей колодязь викопав у степу (Гончар, Тронка, 1963, 56).
@ Що ти (він, вона і т. д. ) забув (забула, забули) тут (там і т. ін. )? - про небажаність чиїх-небудь відвідин або про відсутність бажання чи потреби йти, їхати кудись. Піщани спершу не вірили. Чого вона [генеральша] сюди приїде? Що вона тут забула? (Мирний, І, 1949, 193); - А на вулиці що я забула? Іграшки та пустота (Кв.-Осн., II, 1956, 27).
4. Випускати з уваги кого-, що-небудь, не враховувати чого-небудь. - У вас, мабуть, працює багато робітників? - запитала Сахно.. - Не дуже, - заперечив доктор Гальванеску. - Ви забуваєте, що в мене геть усе механізовано (Смолич, І, 1958, 73); Як угляділа її [Нимидору] Джериха, як побачила її рум'яне лице, високий зріст, то забула навіть на той час про багатирку Варку (Н.-Лев., II, 1956,181); [Едіта:] Сину, ти забув, що ти молодший і говориш з гостем (Л. Укр., III, 1952, 26); Павло Гречаний стояв собі біля коней, опершись ліктями на полудрабок, і всі якось забули про нього, і ніхто не підійшов, щоб попрощатися з ним (Тют., Вир, 1964, 295); // Нехтувати ким-, чим-небудь, не зважати на когось, щось. Він наостанку порадив не забувати про фізичні вправи, що загартовують тіло (Досв., Вибр., 1959, 122); Пізньою добою Мокрина вернулась на хутір, забувши сором, забувши за батька й матір і за все на світі (Н.-Лев., II, 1956, 241); Аниця і собі зажурилася, забула й про вечерю, не спить усю ніч (Март., Тв., 1954, 38); «Обкрадають!» Ця думка довбнею вдарила по голові Терентія, і він, забувши обережність, кинувся до того місця, де щойно стояли коні (Стельмах, І, 1962, 502); // Не згадувати, не мати потреби, бажання пам'ятати; прощати. Я од серця все вибачаю і все забуваю (Коцюб., II, 1955, 420); [Йоганна:] Прошу тебе, забудь мені те слово, - з твоєї волі я повік не вийду (Л. Укр., III, 1952, 165); Я один. На столі телеграма: - Приїжджай. Я забула. Я жду (Сос., І, 1957, 120); // Занедбувати, залишати без уваги кого-, що-небудь, переставати займатися кимсь, чимсь. Сиротою зросла я, при чужині, у людях. Хоч не було діла важкого, - так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я... (Вовчок, І, 1955, 102); Життя не жартувало зі мною, і доводилося часом про літературні справи забувати (Вас., IV, 1960, 47).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | забуваю | забуваємо |
2 особа | забуваєш | забуваєте |
3 особа | забуває | забувають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | забуватиму | забуватимемо |
2 особа | забуватимеш | забуватимете |
3 особа | забуватиме | забуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | забував | забували |
Жіночий рід | забувала | |
Середній рід | забувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | забуваймо | |
2 особа | забувай | забувайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | забуваючи | |
Минулий час | забувавши |