завіт
ЗАВІТ, у, ч . 1. уроч. Заповіт, настанова, порада, побажання, дані наступним поколінням або послідовникам. Поблагословив [господар] її та знов питає: -А що, доню, пам'ятатимеш мій завіт тобі? (Вовчок, І, 1955, 17); // Звичай, успадкований від давніх часів. А поминки будуть хороші, збираються ж хлопці у гості, Запалять люльки в пожарищі - далекого завіту знак (Мал., Запов. джерело, 1959, 83).
@ Ветхий завіт див. ветхий; Новий завіт див. новий; Ламати завіти - не дотримуватися чого-небудь. Він ламає завіти корану та завдає їй сором перед людьми (Коцюб., II, 1955, 135).
2. рідко. Обіцянка. - От що, - сказав він [Христі] мнучись, - не забувай свого завіту: мене не стане - помолися за мене! (Мирний, III, 1954, 376).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | завіт | завіти |
Родовий | завіту | завітів |
Давальний | завітові, завіту | завітам |
Знахідний | завіт | завіти |
Орудний | завітом | завітами |
Місцевий | на/у завіті | на/у завітах |
Кличний | завіте | завіти |