запустілий
ЗАПУСТІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до запустіти. Знайшов я город наш: стоїть запустілий, Тини поламались, садок погорів... (Щог., Поезії, 1958, 406); Вона [школа] була зовсім запустіла, зяяла вибитими та крадькома витягненими шибками, дихала ще зимовим холодом, мружилась облупленими стінами (Збан., Сеспель, 1961, 373); // у знач. прикм. Вони збігли по горі на своє Лабораторне шосе і розгублено зупинилися серед запустілого двору (Кучер, Чорноморці, 1956, 561).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | запустілий | запустіла | запустіле | запустілі |
Родовий | запустілого | запустілої | запустілого | запустілих |
Давальний | запустілому | запустілій | запустілому | запустілим |
Знахідний | запустілий, запустілого | запустілу | запустіле | запустілі, запустілих |
Орудний | запустілим | запустілою | запустілим | запустілими |
Місцевий | на/у запустілому, запустілім | на/у запустілій | на/у запустілому, запустілім | на/у запустілих |