заручений
ЗАРУЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заручити. Не сон-трава на могилі Вночі процвітає. То дівчина заручена Калину саджає (Шевч., І, 1951, 386); -А я за свого Михайлика заручена! (Вовчок, І, 1955, 61); Минула зима, а весілля ще не справляли, хоч Сорохан сватів прийняв хлібом-сіллю, і ми з Марією були вже заручені (Мур., Бук. повість, 1959, 20); * У порівн. Ой чого ти, тополенько, ..засмучена-засмучена, Мов з нелюбим заручена, Все мовчиш? (Олесь, Вибр., 1958, 142); // у знач. ім. заручений, ного, ч.; заручена, ної, ж. Той (та), що заручився (заручилася), кого заручили. [Деїфоб:] Пряди, пряди - ниток багато білих зарученій потрібно на весілля, на шлюбні шати й на дари для гостей (Л. Укр., II, 1951, 280); Заручені в парк увійшли, як весна (Воскр., З перцем!, 1957, 203).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | заручений | заручена | заручене | заручені |
Родовий | зарученого | зарученої | зарученого | заручених |
Давальний | зарученому | зарученій | зарученому | зарученим |
Знахідний | заручений, зарученого | заручену | заручене | заручені, заручених |
Орудний | зарученим | зарученою | зарученим | зарученими |
Місцевий | на/у зарученому, зарученім | на/у зарученій | на/у зарученому, зарученім | на/у заручених |