зашепотіти
ЗАШЕПОТІТИ, очу, отиш і ЗАШЕПОТАТИ, очу, очеш, док., перех., про що і без додатка. Почати шепотіти, шепотати. Повернулась [Зубиха] на одній нозі проти сонця тричі, зашепотіла щось таке собі нищечком (Кв.-Осн., II, 1956, 211); Мати й дочка уляглися поруч на полу й тихо зашепотіли про щось між собою (Вас., I, 1959, 200); - Тут нікого немає,- зашепотіла Сахно, - нас ніхто не може почути (Смолич, І, 1958, 83); * Образно. Спершу глухо й далеко-далеко десь загриміло і притихло. А під вікном осики листячком зашепотіли сполохано (Головко, І, 1957, 116).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зашепочу | зашепотимо |
2 особа | зашепотиш | зашепотите |
3 особа | зашепотить | зашепотять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | зашепотів | зашепотіли |
Жіночий рід | зашепотіла | |
Середній рід | зашепотіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зашепотімо | |
2 особа | зашепоти | зашепотіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | зашепотівши |