збайдужілий
ЗБАЙДУЖІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до збайдужіти. В реорганізованій станції йому запропонували.. посаду механіка тваринницьких ферм. Збайдужілий до всього, колишній директор погодився,- як ферми, то й ферми (Вол., Місячне срібло, 1961, 198); Ярослав не виходив з темнощів, стояв там дивно збайдужілий (Загреб., Диво, 1968, 248).
2. у знач. прикм. Байдужий, нечуйний. У творах [50-60 рр.] ведеться гостра критика людей збайдужілих, черствих серцем, далеких від народу, його напруженої праці, його дум і турбот (Рад. літ-во, 5, 1966, 15).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | збайдужілий | збайдужіла | збайдужіле | збайдужілі |
Родовий | збайдужілого | збайдужілої | збайдужілого | збайдужілих |
Давальний | збайдужілому | збайдужілій | збайдужілому | збайдужілим |
Знахідний | збайдужілий, збайдужілого | збайдужілу | збайдужіле | збайдужілі, збайдужілих |
Орудний | збайдужілим | збайдужілою | збайдужілим | збайдужілими |
Місцевий | на/у збайдужілому, збайдужілім | на/у збайдужілій | на/у збайдужілому, збайдужілім | на/у збайдужілих |