збентежений
ЗБЕНТЕЖЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до збентежити. [Чоловік (злісно) :] Я так сказав, то так і розумій. [Прочанин (трохи збентежений його тоном, підводиться. Здержано) :] Я розумію. Ти, відай, убогий, то й дорого тобі дались ті гроші, що ти за землю заплатив (Л. Укр., III, 1952, 126); Повернулась [Тася] додому голодна, втомлена, збентежена всім баченим, своїми й чужими думками (Дмит., Розлука, 1957, 35); Грицько Митрофанович, блідий і збентежений, стояв на порозі (Ільч., Серце жде, 1939, 418).
2. у знач. прикм. Який виражає збентеження, хвилювання або ніяковість. Збентеженим, здивованим поглядом водив софта навколо себе (Коцюб., І, 1955, 295); Жовте світло ліхтаря впало на збентежене обличчя бабусі Секлети (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 52).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | збентежений | збентежена | збентежене | збентежені |
Родовий | збентеженого | збентеженої | збентеженого | збентежених |
Давальний | збентеженому | збентеженій | збентеженому | збентеженим |
Знахідний | збентежений, збентеженого | збентежену | збентежене | збентежені, збентежених |
Орудний | збентеженим | збентеженою | збентеженим | збентеженими |
Місцевий | на/у збентеженому, збентеженім | на/у збентеженій | на/у збентеженому, збентеженім | на/у збентежених |