звогчений
ЗВОГЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до звогчити.
2. у знач. прикм. Який звогчів, став вогким, вологим; // Який заплив сльозами (про очі). - Але... ви щасливі, добродію Олесь...- додала [Наталя], поглянувши на мене своїми «морськими», в тій хвилі, з якогось раптового жалю звогченими очима (Коб., III, 1956, 292).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | звогчений | звогчена | звогчене | звогчені |
Родовий | звогченого | звогченої | звогченого | звогчених |
Давальний | звогченому | звогченій | звогченому | звогченим |
Знахідний | звогчений, звогченого | звогчену | звогчене | звогчені, звогчених |
Орудний | звогченим | звогченою | звогченим | звогченими |
Місцевий | на/у звогченому, звогченім | на/у звогченій | на/у звогченому, звогченім | на/у звогчених |