звучний
ЗВУЧНИЙ, а, е. 1. Який чітко і виразно звучить; гучний і чистий. Драматична поема «Ярослав Мудрий» написана легким, звучним віршем, образною мовою (Укр. рад. драм.., 1957, 84); Звучний голос.
2. Який видає чисті, дзвінкі звуки. Чому на чернігівські бандури великий попит? Тому, що вони звучні, легкі, красиві (Знання.., 1, 1966, 17).
3. перен. Пишномовний, багатообіцяючий. - Альфа! Альфа, сюди! - Худюча Альфа, що мала таке звучне ім'я, прищуливши вуха, подалася на той поклик (Збан., Ліс. красуня, 1955, 3).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | звучний | звучна | звучне | звучні |
Родовий | звучного | звучної | звучного | звучних |
Давальний | звучному | звучній | звучному | звучним |
Знахідний | звучний, звучного | звучну | звучне | звучні, звучних |
Орудний | звучним | звучною | звучним | звучними |
Місцевий | на/у звучному, звучнім | на/у звучній | на/у звучному, звучнім | на/у звучних |