згожий
ЗГОЖИЙ, а, е, діал. 1. Придатний, здатний. [Варка:] Звісно, тепер кожну [дівчину] завидки беруть. Хіба мало їх є таких, що на лихе згожі? (Кроп., II, 1958, 203).
2. Згодний. Другі кажуть: - Що, бурмістром [бурмистром]? Ми на се не згожі! Най він буде комендантом В огневій сторожі (Фр., XI, 1952, 267).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | згожий | згожа | згоже | згожі |
Родовий | згожого | згожої | згожого | згожих |
Давальний | згожому | згожій | згожому | згожим |
Знахідний | згожий, згожого | згожу | згоже | згожі, згожих |
Орудний | згожим | згожою | згожим | згожими |
Місцевий | на/у згожому, згожім | на/у згожій | на/у згожому, згожім | на/у згожих |