здичавлений
ЗДИЧАВЛЕНИЙ, а, е. Те саме, що здичавілий. Гасають по городах здичавлені без верхівців коні (Гончар, II, 1959, 24); Ліс... Кілька днів підряд шумів він, з осінніми вітрами змагаючись. Розхристаний, здичавлений (Вас., II, 1959, 554).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | здичавлений | здичавлена | здичавлене | здичавлені |
Родовий | здичавленого | здичавленої | здичавленого | здичавлених |
Давальний | здичавленому | здичавленій | здичавленому | здичавленим |
Знахідний | здичавлений, здичавленого | здичавлену | здичавлене | здичавлені, здичавлених |
Орудний | здичавленим | здичавленою | здичавленим | здичавленими |
Місцевий | на/у здичавленому, здичавленім | на/у здичавленій | на/у здичавленому, здичавленім | на/у здичавлених |