зик
ЗИК, у, ч., розм. Різкий, дуже голосний звук; крик, галас. Мов розв'язався мішок із гамором: крик, зик, пискотня... (Вас., II, 1959, 137); Було ми, дітвора, на печі, або так, заходимось пустувати,- зик такий сколотимо, що хоть із хати тікай (Барв., Опов.., 1902, 61); Пронеслись над лісом З зиком журавлі (Граб., І, 1959, 218).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | зик | зики |
Родовий | зика | зиків |
Давальний | зикові, зику | зикам |
Знахідний | зик | зики |
Орудний | зиком | зиками |
Місцевий | на/у зику | на/у зиках |
Кличний | зику | зики |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | зик | зики |
Родовий | зику | зиків |
Давальний | зикові, зику | зикам |
Знахідний | зик | зики |
Орудний | зиком | зиками |
Місцевий | на/у зику | на/у зиках |
Кличний | зику | зики |