злочин
ЗЛОЧИН, у, ч. 1. Суспільно небезпечна дія (або бездіяльність), що чинить, заподіює зло людям. Батько піднімає рушницю. Секунда, і станеться злочин. Дівчина кидається до батька і повисає на зброї з криком: - Батьку... бога ради! (Довж., І, 1958, 118); Тяжкий злочин - убивство (Стельмах, II, 1962, 300).
2. Неприпустимий, ганебний вчинок. Дітлахи, які стрілися йому по дорозі,- вони саме різали ножичками кору на каштані й кинулися вчасно навтіки, -були вражені тим, що Василь не звернув уваги на їхній злочин (Ю. Янов., II, 1954, 98); - Юхиме Аркадійовичу, відпустіть хлопчика, він уже зрозумів, що зробив маленький злочин, і йому дуже соромно (Сміл., Сашко, 1954, 6); // Неправильна, шкідлива поведінка. Поезія жити не може на смітнику, а без неї жити - злочин (Коцюб., II, 1955, 304); Поете, любити свій край не є злочин, коли це для всіх! (Тич., І, 1957, 55).
@ На місці злочину спіймати (зловити, застати і т. ін. ) див. місце.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | злочин | злочини |
Родовий | злочину | злочинів |
Давальний | злочинові, злочину | злочинам |
Знахідний | злочин | злочини |
Орудний | злочином | злочинами |
Місцевий | на/у злочині | на/у злочинах |
Кличний | злочине | злочини |