знатний
ЗНАТНИЙ, а, е. 1. Відомий своїми подвигами, заслугами; видатний. Перша злива у весняній силі, Наче золоті напнуті струни - Над полями знатної артілі імені Паризької Комуни (Мур., Трибуна, 1950, 33); Багата і славна наша республіка на знатних людей - передовиків промисловості і сільського господарства, новаторів виробництва, невтомних трудівників (Рад. Укр., 4.VII 1958, 1); Знатний снайпер; Знатна ланкова.
2. розм. Який має добрі якості; надзвичайний, чудовий. Шишак, панцир і меч булатний; Спис з прапором, щит дуже знатний (Котл., І, 1952, 267); Знатна вечеря.
3. Який належить до знаті (у 1 знач.). Бажали б пани польські повидавати своїх дочок за багатирів і з роду знатного... Так де ж ти набереш стільки багатих та знатних женихів? (Мирний, І, 1949, 206); Родовитий боярин не міг служити під начальством менш знатної людини або навіть на однаковій посаді з людиною менш знатною (Іст. СРСР, І, 1956, 122).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | знатний | знатна | знатне | знатні |
Родовий | знатного | знатної | знатного | знатних |
Давальний | знатному | знатній | знатному | знатним |
Знахідний | знатний, знатного | знатну | знатне | знатні, знатних |
Орудний | знатним | знатною | знатним | знатними |
Місцевий | на/у знатному, знатнім | на/у знатній | на/у знатному, знатнім | на/у знатних |