знаючий
ЗНАЮЧИЙ, а, е. 1. рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до знати 2, 4 - 6. Що вона скаже, що вона зробить, вона - недужа, не знаюча нічого? (Мирний, III, 1954, 22); Над усе любив Іван гори, ліси, зелені луки, де пахло гарячим роменом, не знаючим спраги деревієм, ясноокою ромашкою (Кол., Терен.., 1959, 9).
2. у знач. прикм. Який обізнаний із чим-небудь, знає свою справу, вміє щось робити. А баба Мокрина - то була собі така знаюча баба, на все село знахарка. Чи в кого яка хвороба, чи в чоловіка що пропало..- всі до неї, до тієї баби Мокрини йшли (Гр., II, 1963, 373); Терещенко був сміливий, бувалий і знаючий моряк (Ткач, Крута хвиля, 1956, 163); // у знач. ім. знаючий, чого, ч.; знаюча, чої, ж. Обізнана з чим-небудь, досвідчена людина. Дід був такий завзятий, що як піде на спор [спір], то хоч чого й не знає, то скаже - знаю, а часом і своє вигадує і так до ладу приткне, що зіб'є з пантелику й знаючого (Стор., І, 1957, 85).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | знаючий | знаюча | знаюче | знаючі |
Родовий | знаючого | знаючої | знаючого | знаючих |
Давальний | знаючому | знаючій | знаючому | знаючим |
Знахідний | знаючий, знаючого | знаючу | знаюче | знаючі, знаючих |
Орудний | знаючим | знаючою | знаючим | знаючими |
Місцевий | на/у знаючому, знаючім | на/у знаючій | на/у знаючому, знаючім | на/у знаючих |